Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2016 року Справа № 910/13112/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Алєєвої І.В., Рогач Л.І., (доповідача)

розглянувши матеріали касаційної скарги Міністерства економічного розвитку і торгівлі Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.12.2015у справі№ 910/13112/15 Господарського суду міста Києваза позовомДочірнього підприємства "Агентство професійної безпеки "Беркут" доМіністерства економічного розвитку і торгівлі Українипростягнення 77102,91 грн.

за участю представників: позивача Федорчук В.В. - предст. дов. від 05.01.2016відповідача Гаврюшенко В.В. - пердст. дов від 12.05.2015

ВСТАНОВИВ:

22 травня 2015 року Дочірнє підприємство "Агентство професійної безпеки "Беркут" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Міністерства промислової політики України (правонаступник Міністерство економічного розвитку і торгівлі України) заборгованості в розмірі 77102,91 грн, в тому числі 48088,67 грн основного боргу, 2046,34 грн 3 % річних та 26957,90 грн інфляційних, посилаючись на неналежне виконання грошових зобов'язань за договором на закупівлю послуг охорони у період з жовтня по грудень 2013 року та на порушення приписів статей 512, 526, 625, 629, 903 Цивільного кодексу України, статей 193, 229 Господарського кодексу України.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, як правонаступник відповідача, проти позову заперечило, вказавши, що не є стороною договірних відносин з позивачем та не отримувало послуги охорони; відсутні необхідні для міністерства, як бюджетної організації, підстави оплатити спірні суми за відсутності документів, які підтверджують факт узяття бюджетного зобов'язання (договору та актів приймання-передачі послуг); позивач не надав доказів надання послуг в повному обсязі та на умовах, передбачених договором, як і доказів прострочення грошового зобов'язання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2015 у справі №910/13112/15 здійснено заміну відповідача Міністерства промислової політики України на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2015 (суддя Ващенко Т.М.) позов задоволено частково, стягнуто з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь Дочірнього підприємства "Агентство професійної безпеки "Беркут" 48088,67 грн основного боргу, 22785, 14 грн збитків від інфляції, 909,07 грн 3 % річних та 1700,94 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 (судді: Буравльов С.І. - головуючий, Андрієнко В.В., Шапран В.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін за його відповідністю нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення та постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме: всупереч вимог статей 4, 35, 42, 84 Господарського процесуального кодексу України висновки судів не ґрунтуються на належних доказах, суди не надали оцінки доводам та доказам відповідача, що він не є стороною договірних відносин та правонаступником сторони у зобов'язанні з огляду на порядок припинення юридичної особи; відсутні належні докази надання послуг охорони замовником саме за узгодженим в договорі об'єктом: погоджені акти надання - прийняття послуг, рахунки на оплату таких послуг (як і докази їх направлення замовнику), первинні документи, за якими замовник послуг мав зареєструвати бюджетні зобов'язання у встановленому порядку у органах Державної казначейської служби; не застосовано статтю 613 Цивільного кодексу України та безпідставно застосовано статтю 625 цього Кодексу, оскільки прострочення виконання зобов'язання не настало; книга прийому - передачі чергування на об'єкті не може бути належним доказом надання послуг з охорони в розумінні статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, натомість інші документи, складання яких передбачено умовами договору, відсутні.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, усно у судовому засіданні заперечив проти доводів касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 07.10.2013 Дочірнє підприємство "Агентство професійної безпеки "Беркут" (виконавець) та Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном (замовник) уклали договір про закупівлю послуг охорони № 40, відповідно до пункту 1.1 якого виконавець зобов'язався надати замовнику послуги охорони, а саме охорони інспекторами служби безпеки (ІСБ) адміністративної будівлі та прилеглої території за адресою: м. Київ, вул. Сурікова, 3 (об'єкт), а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги в строк та на умовах, що передбачені договором. Згідно з пунктом 1.2 договору Центральний вхід об'єкту забезпечується одним цілодобовим ІСБ та одним ІСБ з 08:00 до 19:00 в робочі дні, з 08:00 до 15:00 в суботу. Цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2013, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (пункт 10.1 договору).

За пунктом 3.1 договору ціна договору становить 48088,67 грн без ПДВ.

Фактичне надання виконавцем послуг зазначається сторонами у двосторонньому акті надання-прийняття послуг охорони за попередній місяць, який подається виконавцем до третього числа наступного місяця (пункт 4.3 договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки здійснюються щомісячно в безготівковій формі шляхом перерахування замовником грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом десяти календарних днів з моменту підписання сторонами актів надання-приймання послуг. За пунктом 4.4 договору розрахунки за надані послуги здійснюються на підставі частини 1 статті 49 Бюджетного кодексу України; у разі затримки бюджетного фінансування, розрахунки за надані послуги здійснюються протягом шести банківських днів з дати отримання замовником коштів на свій розрахунковий рахунок; штрафні санкції у такому випадку не застосовуються.

Пунктами 6.1.1 та 6.1.2 договору передбачено, що замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати отримані послуги та приймати надані послуги згідно з актом про надання послуг. Згідно з пунктом 6.2.4 договору замовник має право повернути рахунок Виконавцю без здійснення оплати у разі неналежного оформлення акту надання-приймання послуг (відсутність печатки, підписів, тощо).

Пунктом 11.5 договору встановлено, що усі повідомлення, направлені сторонами одна одній у зв'язку з цим договором, повинні бути здійснені у письмовій формі і мають вважатися поданими належним чином, якщо вони направлені листом з повідомленням про одержання його адресатом, телеграфом, факсограмою або доставлені і вручені особисто за вказаними юридичними адресами сторін.

Відповідно пункту 11.4 реорганізація сторін не є підставою для припинення діючого договору.

Суди також встановили, що Указом Президента України від 24.12.2012 № 726/2012 утворено Міністерство промислової політики України; згідно з Указом Президента України від 19.07.2013 № 389/2013 Міністерство промислової політики України є правонаступником Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2014 № 94 Міністерство промислової політики України реорганізовано шляхом приєднання до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. Відтак, суди дійшли висновку, що замовником послуг охорони як правонаступник за укладеним договором є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Суди також встановили, що позивач звернувся до Міністерства промислової політики України та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з вимогою від 28.08.2014 № 56 про оплату наданих послуг охорони за договором № 40 від 07.10.2013, та з листом повторно направив акт № 39 від 31.10.2013, акт № 40 від 30.11.2013, акт № 41 від 31.12.2013 про надання-приймання послуг за укладеним договором за період жовтень, листопад, грудень 2013 року з підписом і печаткою виконавця. Листом від 03.10.2014 № 10/4-3-1631 Міністерство промислової політики України повернуло акти без підпису в зв'язку з тим, що Міністерство не є замовником послуг, зміни сторони за договором не відбувалося, при цьому зауважень до оформлення та змісту наданих актів не надавалось.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди дійшли висновку, що відповідач, як правонаступник замовника послуг, не заперечив надання позивачем послуг за договором та їх вартість, відтак, прийняв замовлені послуги, однак, в порушення умов договору та статей 629, 903 Цивільного кодексу України, вартість послуг не сплатив; сума основного боргу підлягає стягненню у заявленому позивачем розмірі, а річні та інфляційні підлягають стягненню з урахуванням виправлення судом арифметичних помилок у розрахунках позивача.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Також за статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).

Договір про надання послуг характеризується особливим об'єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, по-друге, нероздільно пов'язаний з особистістю послугонадавача. Тобто, у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає у самому процесі надання послуги. З урахуванням наведених особливостей слід зазначати, що стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача, синхронність надання й одержання послуги.

При цьому виникнення обов'язку здійснити оплату за договором законодавець пов'язує саме з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором; строк (термін) виконання обов'язку здійснити оплату також визначається у відповідності з умовами договору.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язано довести обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення належними та допустимими доказами; рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками судового процесу, докази, на підставі яких прийнято рішення вказуються в мотивувальній частині судового рішення.

Виходячи з наведеного вище, при вирішенні спору щодо оплати за договором надання послуг судам необхідно визначити, в чому саме полягало надання послуги згідно з умовами договору, на підставі належних та допустимих доказів з'ясувати обставини та порядок виконання договору, настання підстав та строку здійснення оплати.

Судова колегія відзначає, що за пунктом 1 Положення про Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 № 451/2011, Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном є центральним органом виконавчої влади, відтак, будівля, в якій розміщено такий орган, належала до Переліку об'єктів, які підлягають обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ за договорами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 № 615, в межах асигнувань, передбачених у державному бюджеті на їх утримання (абзац перший Переліку у відповідній редакції).

Главою 50 Цивільного кодексу України встановлено підстави для припинення зобов'язання, зокрема, за статтею 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання покладається на іншу юридичну особу. Судова колегія зазначає, що матеріалами справи не підтверджено наявність наведених вище підстав для припинення зобов'язань Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном.

Разом з тим, висновки господарських судів про доведеність надання позивачем послуг з охорони, які підлягають оплаті відповідно до умов укладеного договору, є передчасними. Так, посилаючись на книгу прийому-передачі чергування на об'єкті "Сурікова 3" Мінпром з 07.10.2013, як на доказ надання послуг Державному агентству України з управління державними корпоративними правами та майном, суд не перевірив відповідності її змісту умовам укладеного договору щодо порядку забезпечення послуг охорони (пункт 1.2 договору); за наявності заперечень відповідача щодо факту надання належних послуг з охорони з огляду на односторонній характер складання документів, наданих позивачем, суд не дослідив, чи виконувалися умови договору в частині оформлення замовником та виконавцем двосторонніх документів (пункти 6.1.12, 6.3.11), а також наявність асигнування для відповідного утримання об'єкта.

Також у судових рішеннях відсутній визначений період, в який мало місце прострочення оплати, а висновки судів в цій частині є внутрішньо суперечливими, оскільки одночасно ґрунтуються і на умовах договору про порядок здійснення оплати і на підставі одержання претензії, що не збігаються в часі; при цьому визначення періоду прострочення є суттєвим для з'ясування вірності наданого розрахунку річних та інфляції у разі висновку судів про існування основного зобов'язання.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди всупереч статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; неналежним чином не проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, у зв'язку з чим їх висновки щодо задоволення позову не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 у справі № 910/13112/15 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2015 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий Т. Дроботова

Судді І. Алєєва

Л. Рогач